Втрата дитини та сімейні стосунки: як зберегти зв’язок
Одним із найтяжчих випробувань для сім’ї стає втрата. Стосунки між партнерами можуть не витримати напруги. Після втрати близької людини відносини погіршуються під тиском горя, туги, взаємних образ, відкритої або пасивної агресії. Що вже й казати про загибель дитини? Це немислима ситуація, до якої неможливо підготуватись та яку надзвичайно складно пережити.
Чому так важко вберегти родину?
Втрата дитини поділяє життя всіх членів родини на «до» та «після». Їхня реальність змінюється безповоротно.
Люди відчувають, що так, як було раніше, вже ніколи не буде. Вони переживають цілий спектр емоцій та станів, намагаються впоратись із горем та віднайти новий сенс. Не дивно, що в цей складний час із тіні виходять невирішені раніше проблеми. З глибин памяті виринають старі образи, пригадуються невиконані обіцянки та нетактовні зауваження. Більше того, кожен із батьків може настільки поринути у власні переживання, що відсторонюється від партнера. Згодом люди виявляють, що стали чужими. Статистика говорить про те, що більшість пар після втрати дитини розходяться.
Смерть дитини впливає на її батьків, братів та сестер на багатьох рівнях:
- Емоційний рівень – перший шок змінюється сумом, тугою, відчаєм, а також страхом, гнівом, апатією та іншими станами. Емоції та відчуття можуть чергуватись. Інколи вони змінюють одне одного дуже швидко.
- Когнітивний рівень – всі думки крутяться лише навколо трагічної події та втрати дитини. Батькам складно дається мислення, уповільнюються звичні процеси запам’ятовування та аналізу інформації. Це явище тимчасове, згодом воно минає.
- Фізичний рівень – тіло реагує на стрес по-своєму. Може проявитись біль у будь-яких частинах тіла, змінитись апетит, погіршитись сон. Також частими проявами є зниження рівня енергії та апатія. Люди втрачають мотивацію до звичайних побутових справ. Їм важко знайти сили, щоб подбати про самих себе та тих, хто від них залежить (старші родичі, інші діти, тварини).
- Соціальний рівень – пара після втрати дитини може уникати спілкування з рідними та друзями. Іноді їхні близькі самі відсторонюються, тому що не знають, що сказати та як підтримати. Однак частіше батьки замикаються в собі та перестають ініціювати нові контакти. Їм складно бачити, як життя навколо продовжується. В результаті, вони втрачають відчуття близькості із рідними та друзями. Згодом скорботним навіть нікого попросити про допомогу, якщо така потреба з’являється.
Не можна узагальнювати і говорити, що подібні процеси проходять у кожній родині. Однак, якщо відпустити ситуацію та залишити все іти своїм ходом, підвищується імовірність реалізації саме такого сценарію.
Трагічна подія (смерть дитини) кардинально змінює життя родини в багатьох сферах. Якщо в сімї більше немає дітей, то батьки можуть відчувати втрату ідентичності. Вони задаються питанням «Чи можемо ми тепер називатись батьками?». Також вони стикаються з прострацією, викликаною руйнуванням всіх планів на майбутнє. Їм доводиться поступово звикати до думки, що не буде нікого навчання в школі, вступу до ВНЗ, весілля та онуків. Нездійсненне майбутнє має бути оплакане, і це потребує часу.
Не дивно, що чимало батьків втрачають сенс життя. Дитина мала велике значення в їхній реальності, буквально все їхнє життя крутилось навколо маленької людини. Коли її не стало, партнери вже не розуміють, що їм робити. Пара після втрати дитини може стикнутись з тим, що окрім батьківства їх нічого не пов’язує. Тоді доводиться докладати чималих зусиль для порятунку родини.
Втрата дитини: особливості батьківського горя
Переживання загибелі дитини має свою специфіку. Батьки несуть відповідальність за благополуччя та безпеку дітей. Якщо сталась трагедія, це значить, що хтось не виконав свою «роботу». Звичайно ж, справа може бути не тільки у недбалості. Смерть дитини може бути результатом впливу зовнішніх чинників: хвороби, нещасного випадку, військових дій. Однак батьки все одно відчувають свою провину. Це надзвичайно тяжкі емоції, з якими складно впоратись. Батьківська провина може навіть зламати людину, адже нічого вже не можна виправити.
Окрім батьківської провини втрата дитини може бути ускладнена посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Таке інколи відбувається, коли смерть стала раптовою або її спричинило насилля.
В разі, коли загибель дитини супроводжувалась стражданнями, або батьки бачили понівечене тіло, їхнє горе може стати травматичним. Про таке явище як травматичне горе можна почитати в окремій статті.
Терапія для пари
Втрата дитини – це неприродне явище. В суспільно-культурній традиції немає загальноприйнятих звичаїв та ритуалів, які могли б полегшити проживання такої страшної втрати. Саме тому батькам, які переживають смерть дитини, варто звернутись до психолога або психотерапевта. Також не варто боятись просити допомоги у психіатра. У деяких випадках фармацевтичні препарати здатні полегшити симптоми депресії, налагодити режим сну та надати сил для того, щоб рухатись уперед.
Знайти «свого» спеціаліста ви зможете у нашій базі психологів. Ми створили для вас спільноту, до якої входять найкращі україномовні професіонали. Зокрема тут представлені спеціалісти у темі горя та втрати.
Задаючи психологу питання «Як не втратити сім’ю?», кожен отримує різну відповідь. Справа в тім, що кожна родина – це унікальна структура. Незважаючи на те, що професіонали мають певні техніки та вправи для таких випадків, вони все одно мають знайти індивідуальний підхід.
Головна задача терапії горя полягає в тому, щоб дати скорботним висловити емоції та викрити їхні почуття (інколи приховані навіть від них самих). Щоб керувати своїм емоційним станом, потрібно зрозуміти, що саме відбувається з психікою. Психолог, як ніхто інший допомагає це здійснити.
Також у ході терапії спеціаліст спрямовує батьків до конструктивного діалогу. Він стає певним буфером та медіатором у їхніх розмовах, допомагає кожному висловитись та почути іншу сторону. Інколи партнери настільки глибоко поринають у своє горе, що не піклуються про те, як зберегти сім’ю. Завдяки втручанню психолога та його професійному супроводу скорботні можуть екологічно прожити своє горе, зберегти стосунки та разом адаптуватись до нової реальності.
Методи, які можна застосовувати для парної терапії:
- консультації з психологом;
- групова терапія;
- арт-терапія.
Хороший спеціаліст не буде активно заспокоювати батьків та давати марні обіцянки про полегшення болю. На жаль, час не лікує, хоча зазвичай всі навколо полюбляють повторювати протилежне. Батьки, що втратили дитину, ніколи не позбудуться свого болю. Проте вони поступово навчаться з ним жити. Досвід батьківства залишається з ними назавжди, це їхня унікальна особиста історія. Великий біль виникає там, де є велика любов.