Сила чи самодостатність? Які риси характеру важливіше розвивати у хлопчиків, які живуть із цукровим діабетом, і чому?
Сьогодні, як і раніше, у сім’ях та школах хлопчикам прищеплюють думку, що вони мають бути активними, сильними та витривалими. Іноді це відбувається саме собою — багатьом дітям ці якості властиві від природи. Така установка може бути корисною — вона вчить дитину спрямовувати свою енергію у потрібне русло.
Але у цієї медалі є й зворотний бік, адже таким чином у дітей із діабетом можуть знецінюватися потреби, пов’язані з хворобою.
Щоб емоційно підтримати дитину, дорослі часто наводять їй приклади успішних людей із діабетом. Наприклад, одна з перших статей, знайдених в інтернеті, розповідає про день народження Сильвестра Сталлоне. Автор згадує, у скількох фільмах знявся актор і скільки йому виповнилося — попри діагноз. Сам по собі такий приклад може надихнути, і це правильно. Далі наводиться вислів Сталлоне:
«Світ не такий уже й привітний. Це дуже небезпечне, жорстоке місце. Якщо даси слабину — він зіб’є тебе з ніг так сильно, що ти більше не встанеш. Ні ти, ні я, ніхто у світі не б’є так сильно, як життя. Совсім неважливо, як ти б’єш. Важливо, скільки зможеш витримати і рухатись уперед!»
Цей монолог — відповідь на запитання про шлях до успіху в кіноіндустрії. Але в статті його подають як рецепт життя з діабетом.
Хоча ми й не знаємо, що насправді сказав би актор про свій досвід із цією хворобою — можливо, відповідь була б зовсім іншою, більш особистою і зваженою.
Тепер давайте задумаємося, що чує дитина у такому прикладі?
«Не можна давати слабину» — якщо так, то дитина не має права вийти з змагання, щоб виміряти рівень глюкози і за потреби вжити заходів, бо це може бути сприйнято як вияв слабкості.
«Важливо, скільки ти зможеш витримати» — але чи не важливіше забезпечити контроль рівня глюкози?
У підсумку дитина отримує установку, що контроль рівня цукру в крові є вторинним порівняно з досягненнями.
Ідеал боротьби «будь-якою ціною» може відігравати негативну роль у житті хлопчика з діабетом — принаймні тому, що, живучи так, ніби в нього немає діабету, він значно більше ризикує своїм здоров’ям і життям, ніж його однолітки без цього захворювання.
Дорослий має донести до дитини, що не існує такої мети, заради якої варто нехтувати контролем рівня глюкози в крові, що не потрібно виправдовуватись, обираючи себе, своє здоров’я і життя.
Саме тому у вихованні хлопчиків із діабетом особливий акцент слід робити на розвитку таких якостей, як самодостатність, автономність, уміння чути себе і діяти в своїх інтересах — навіть якщо це суперечить очікуванням оточення.