Криза емігранта: що переживають українці у вимушеній еміграції
У психології існує таке поняття як «синдром емігранта». Людина, яка переїхала до іншої країни добровільно, може дуже радіти з даної події. Однак все одно на певному етапі починає відчувати самотність, розгубленість, пригніченість.
Українці, які змушені були тікати до інших країн через повномасштабне вторгнення російського війська, зазвичай минають стадію ейфорії. Вони відпочатку почуваються відчуженими, загубленими та самотніми. Дуже часто вони виїжджають з мізерною кількістю багажу, залишаючи в Україні домівку, господарство, рідних та друзів, роботу або незавершене навчання. Це надзвичайно великий стрес для організму та психіки. Всі зв’язки рвуться по живому, з м’ясом. Це не еміграція, це евакуація.
Особливості вимушеної еміграції
Науковці, які проводили дослідження культурного шоку через переїзд до іншої країни, виділили кілька фаз адаптації експатів. Звичайно, кожна людина проходить процес адаптації по-своєму. Кількість фаз та їх порядок може змінюватись, деякі етапи можуть займати більше або менше часу.
5 стадій адаптації до життя в новій країні за умов добровільної еміграції:
- Ейфорія.
- Розчарування.
- Пристосування.
- Відновлення емоційної рівноваги (подолання депресії, якщо вона була).
- Активна діяльність.
У звичайних умовах на швидкість та якість адаптації впливають декілька психологічних чинників: тип нервової системи людини (сильна, слабка, врівноважена чи рухлива), гнучкість психіки, рівень самопізнання (наскільки емоційна регуляція), ступінь відкритості до нового.
Українці, які покинули свої домівки, дуже швидко змінили місце свого проживання. Вони майже не мали часу на підготовку. Більше того, вони не знали і досі не знають, коли можна повернутись назад.
Обставини, які ускладнюють адаптацію біженців:
- втрата майна та рідної землі;
- фактор невизначеності;
- порушення звичного життєвого устрою (домашня рутина, робота, відчуття стабільності);
- можливі травматичні події (загибель близьких та рідних, травма свідка, провина вцілілого);
- дистанція з тими друзями та рідними, які лишились в Україні або виїхали в інші країни;
- втрата речей, що мали цінність (матеріальні цінності, сімейні реліквії, милі дрібниці для затишку);
- втрата або розставання з домашніми тваринами.
Ще один важливий чинник – втрата приналежності до чогось більшого. Люди, що відчували себе частиною однієї громади, опинились на самоті у чужій країні. Це призводить до того, що вони почувають себе самотніми та ізольованими.
Зрештою, намагаючись влитись у нове суспільство та побудувати своє життя, українці ризикують втратити власну індивідуальність. Це пов’язано із тим, що вони стараються відповідати вимогам інших людей (знайомих, колег), представників державних та соціальних структур.
Як полегшити адаптацію в новій країні
Психологиня Олександра Важненко з власного досвіду знає, який нелегкий шлях долають люди у вимушеній еміграції. Вона радить перш за все проявляти доброту до самих себе. Самоспівчуття та самоприйняття в таких умовах важливі, як ніколи. Необхідно прислухатись до своїх потреб та бажань, бути поблажливим щодо помилок, підтримувати себе всіма можливими способами.
Вимушена еміграція – це не крива з гарантованим «світлом у кінці тунелю». Це більше схоже на повільне збирання пазлу, де фрагменти минулого та теперішнього поки що не складаються. На цьому шляху надзвичайно важлива підтримка, особливо консультації з кваліфікованим психотерапевтом.
Поради для самодопомоги:
- по можливості створить затишок у своїй оселі (приємні запахи, комфортний одяг, зручне ліжко та місце для роботи або навчання);
- мінімізуйте стресові фактори (наскільки це можливо, намагайтесь не спілкуватись з неприємними людьми, уникайте речей, які вас засмучують);
- приділіть увагу базовій підтримці фізичного здоров’я (збалансований раціон харчування, достатній сон, помірна активність);
- створіть щоденний розклад і працюйте над тим, щоб дотримуватись нової рутини;
- цілеспрямовано помічайте те, що вам подобається на новому місці (краще записуйте у окремий список);
- не порівнюйте нові обставини з тим, що було раніше (концентруйтесь на унікальних особливостях місцевості та суспільства).
Ще одна важлива порада – створюйте коло спілкування. Це може бути група підтримки або регулярні зідзвони з рідними та друзями. Можливо, вам вдасться знайти спільну мову з кимось із колег на новому місці роботи або у навчальному класі.
Адаптація не буде легкою, однак ви можете зробити її менш травматичною.