Про себе

Про мене та мою роботу

«Я ніби живу не своє життя» — саме з цим відчуттям я прийшла у свою терапію. У ній я поступово почала відкривати себе, помічати свої потреби й бажання, віднаходити власні опори та краще розуміти те, як влаштована моя психіка.

І в якийсь момент я помітила, що мене захоплює не лише власний процес, а й сам світ психології — те, як влаштована людина, наскільки різними можуть бути її внутрішні світи, як формуються наші способи бачити себе, інших і життя.

Коли я розпочала навчання в гештальт-підході, мені було цікаво не лише отримувати знання, а й продовжувати досліджувати себе та спостерігати за власними змінами. Саме навчання на гештальт-терапевта стало моїм першим професійним кроком у психології. Згодом я здобула системну психологічну освіту й продовжила професійне навчання.

Для мене психотерапія — про глибину, контакт із собою та можливість краще себе зрозуміти.
Я знаю, як це — не відчувати себе, не розуміти власних бажань і не знати, куди рухатися. Тому в роботі для мене важливо створити безпечний простір, у якому можна бути собою без оцінювання й осуду та поступово досліджувати себе.

Я не приходжу в терапію з готовими відповідями й не прагну прожити життя замість клієнта. Я не рятую. І вірю, що в людини вже є багато необхідного для того, щоб рухатися далі. Моє завдання — бути поруч, коли всередині нестійко, підсвітити те, що може залишатися непоміченим, і на певний час стати опорою, на яку можна спертися.

Мені близькі запити, пов’язані з:

– особистими кордонами

– самоцінністю та самооцінкою

– кризами ідентичності

– стосунками з батьками й партнером

– тривожністю

– апатичними та депресивними станами

– ситуаціями, коли людина не розуміє власних бажань, втратила орієнтири або не знає, куди рухатися далі.

Моя опора як терапевтки — у чутливості, уважності до іншого та здатності бути поруч без бажання щось виправити чи зробити за людину. І, звісно, в етичності та повазі до меж терапевтичних стосунків.